Gorges du Verdon, або Загублений світ у Франції
Восени ми провели змагання Water4all і почали готуватись до класичного зимового каякінгу в теплому басейні.
Десь тоді я побачив відео від Nouria Newman про Gorges du Verdon!
(Для зацікавлених залишу тут посилання на відео)
Воно просте та спокійне, але вражаюче та захоплююче одночасно. Тоді я просто знайшов де ця річка на Гугл.Мапс і поставив туди мітку 
Гадаю саме в цей момент і почалась наша пригода, оскільки всередині від однієї іскри у вигляді онлайн відео спалахнуло маленьке полум'я та бажання.
Гадаю саме в цей момент і почалась наша пригода, оскільки всередині від однієї іскри у вигляді онлайн відео спалахнуло маленьке полум'я та бажання.
Я періодично помічав цю мітку на мапі в наступні місяці й переглядав відео Нурії знову і знову.
Аж от ми вирішуємо їхати на каякінг в Португалію на своєму бусі й своєю компанією. Я приблизно прикидаю, що десь в мене має бути захист диплому, але теоретично я маю все стигнути, якщо все вигорить, то зможу поїхати водієм буса. Тим більше, що маршрут відомий, бо саме по ньому влітку ми їздили на Чемпіонат світу!
Відкрив мапу приблизно прикинути маршрут і помічаю, що міточка Verdon зовсім поруч...
Дорогу на машині можна (навіть, треба!) планувати з відвідування різних цікавих місць. На шляху в Іспанію ми мали відвідати завод з виробництва човнів Вака біля Мілану та може ще пару замків, оскільки не можна запізнюватись в аеропорт за рештою команди, але не сталося як гадалося.
*хоча деякі замки ми все ж відвідали, за щасливим збігом обставин замок відкрили для якоїсь особливої групи туристів і ми цим випадково скористались))
З дорогою назад зовсім інша справа...Коли люди сіли у літак, то з'являється гнучкість у часі та кілометражах, головне аби було бажання. І от в мене бажання було вже давно і сильне, а іншим лишалось вирішити довіритись мені чи ні. Антон Федоренко довірився перший, а за ним вимушена була це зробити решта команди))
Варіантів було безліч, але думаю не всі учасники оцінили б якби поїздка додому тривала декілька тижнів, особливо враховуючи, що в машині знаходився Oleksandr Ieriemieiev (або як ми його називаємо — Чувак зі складним прізвищем), якого краще не турбувати зайвий раз. Тож вирішили поїхати спочатку на річку Verdon у Франції, а потім хотіли захопити 1-2 річки у Хорватії, гайд на які нам надав Володимир Притула
Вже тоді почались спалахи вірусу і ми тікали від нього як зебри галопом, а Verdon мав стати для нас живильним джерелом на середині шляху.
Ми висадили людей у Мадриді десь о 12 годині дня й одразу рушили у напрямку Франції. Треба було подолати 1200 км до ранку наступного дня, але майже все по автобану. Все задля того аби рано вранці приїхати в місцеву Мигію і дізнатись в рафт-компаніях рівень води. Довелось їхати майже всю ніч, тільки о 5 ранку ми стали поспати в 30 км від пункту призначення.
Зранку ми прокинулись у передгір'ї Альп і в нас було декілька задач: перша, поснідати, бо особисто я без сніданку не можу функціонувати; друга, дізнатись по місцю про рівень води від місцевих. Місцеві гіди й місцеві рафт-контори проігнорували мої запити через телефон/e-mail/whatsapp, а по місцю все було закрите, бо "зараз березень, не сезон ще, а ще сьогодні субота, тож ідіть в сраку".
Вкотре переконався, що люди з екстремальних тусовок "свої", бо приємна французька жіночка з магазину речей для даунхілу була дуже в тємє, вона знала і про мінімальний рівень води потрібний для каньйону, і як зателефонувати потрібній людині, щоб дізнатись рівень води. Дзвінок результатів не дав: березень місяць, не сезон — дамба не дає дані про те скільки вони скидають.
Поки я бігав всім містом і діставав усіх радіючих першим весняним променям людей своїми питаннями про рівень води, Антон, Сашко та Аня відпочивали у кабаку на згаданому вище сонечку під смачний французький сніданок, а потім ще пішли за сувенірами...Здавалось що цим людям, як і всім місцевим, взагалі не треба ніякий каякінг, бо в них вже все і так добре.
Але в один момент Антон оклигав і твердо заявив:"Рівень води для нас нормальний, їдемо!", на годиннику вже була 12 година дня, а каньйон довгий...
Через годину, о 13:00 ми відштовхнулись від берега. Це були найшвидші і одночасно наймасштабніші збори за останні три тижні, оскільки нам треба було забезпечити себе всім для можливої ночівлі в каньйоні, а Anna Kokina всім для можливої самостійної ночівлі в автобусі в французьких горах. Бус довелось лишити на старті, а часу лишити на фініші велосипед не було, тож наші улюблені логістичні питання не були вирішені.
І ми заїхали у каньйон...
Попереду нас чекало 25 км неймовірних видів, сифонів, завалів, андеркатів і порогів.
Майже на самому початку каньйону за поворотом річки несподівано зустрівся поглядом з французькими The Eyes of God, на місцевій мові — Les Yeux de Dieu
Попередньо продивляючись відео про каньйон бачив відео одного французького слаломіста, який проїхав каньйон за 2 години. Амбіцій та сил в нас трохи менше, а ліні й бажання кайфувати трохи більше, тож ми прикинули, що за годинки три маємо бути вже десь в кінці. Від цього розрахунку і плясали. Ми поступово й обережно просувались у глиб каньйону, а час йшов доволі повільно, що допомагало спокійно насолоджуватись усім довкола. Так пройшла перша година...Потім друга...А потім час почав просто шалено летіти і три з половиною години промайнули як 5 хвилин. Загалом на весь каньйон ми витратили 5,5 годин, але весь цей час, крім двох зупинок на 5 хвилин, нам доводилось бути сфокусованими і робити все чітко та обережно. Це місце є гарний приклад вислову "Не складно, але небезпечно".Дуже сподобалось долати каньйон у маленькій групі з 3 осіб. Швидко, зручно, вистачає місця для всіх, одні плюси.
Але і пригоди, в каякерському розумінні цього слова, в нас були. Перша пригода, коли човен Санька почало затягувати у підводну печеру, але не вийшло (будьте як Саньок, катайтесь з ємностями у човні), проте затягло весло. Правда, хвилин через 5-10 виплюнуло. В цьому я розумію цю печеру - кому треба той Профіпласт?
Гадаю другу пригоду в цьому особливому місці ми отримали саме за наші гріхи. У звуженні, де ширина річки один метр, ми виявили величезний завал. Зрозуміло було, що треба залазити з човна на нього, бо дорога назад не можлива. Але ж для цього треба хоч якось до нього наблизитись, а коли човен впирається в нього носом і не може повернутись боком, бо прохід вузький, то вилазити з човна все ж таки не дуже зручно. Якось вхопившись за гілочку, я встав у човні і стрибнув на завал, а човен лишився плавати з хлопцями знизу у печері. Далі дуже знадобився Rescue tape, за допомогою якого я підтягував і тримав човни хлопців біля завалу, а потім затягував човни на завал, а їх власники тим часом долали завал самотужки. Виглядало це якось так 👇
Запам'яталась ця штука добряче. Забув додати, що на річці може дуже стрімко почати зростати рівень води, бо дамба скидає воду, коли їй це треба, тому деяких учасників весь час тримав у напруженні страх стрімкого підйому води в поєднанні з таким завалом. Запам'яталось це місце добряче. Місцеві гайди сказали, що це свіженький завал, а ми однозначно перші хто пройшов каньйон у 2020 році (first descent 😁). Далі був ще один маленький, класичний, відомий усім завал. От його ми очікували:
Десь через 20 хвилин після цієї перешкоди ми зустріли групу на пакрафтах. Як ми були раді їх бачити, як ми були раді їх бачити, це означало що вже скоро кінець, бо вони катались саме у фінальній частині каньйону. Одразу на обличчях з'явились посмішки і трохи спало напруження, яке було присутнє останні години три. Ми нарешті полегшено зітхнули.
Головний з групи пакрафтерів нас заспокоїв, сказав що лишилось 3-4 кілометри флетвотеру до виходу у велике озеро, саме там закінчується ця неймовірна секція. Пізніше пакрафтери взяли нашого Антона Анатоліча до себе в машину, провезли 31 км серпантином до старту, щоб він зміг забрати бус, а оскільки наш бус більше схожий на корабель піратів, які займаються контрабандою портвейну, запаси якого в машині вражали, то було доречним пригостити французів справжнім Vinho do Porto, що і було зроблено!
Саме в цьому місці у відповідь на питання "Ну як вам?" з'явилась легендарна фраза "Ну знаєш, Батя, хочеться тебе відпиздити і подякувати тобі одночасно"©. Але потім емоції Сашка вщухли і він просто подякував. Антон стримано відповів, що йому сподобалось, але він добряче подумає чи плисти його колись ще раз. Для мене відповідь на це питання є очевидною, я залюбки повернусь в це місце!
Натомість, сонце вже активно сідало і ми дуже хотіли встигнути виїхати з каньйону. Каньйон виходить у озеро на Захід, тому у нього заглядають останні промені сонця. І от ми виходимо з каньйону, вже з'явився повний місяць, перед нами фінішний місток, який гармонійно перетинає річку, а обличчя відчуває останні на сьогодні промені сонця, поруч друзі ㇐ в цей момент я відчував себе дуже щасливим, неймовірно щасливим. Вдало поєднались насолода процесом і задоволення від досягнення цілі. Саме заради таких моментів ми і займаємось тим що любимо. Вйо до пригод!
Аж от ми вирішуємо їхати на каякінг в Португалію на своєму бусі й своєю компанією. Я приблизно прикидаю, що десь в мене має бути захист диплому, але теоретично я маю все стигнути, якщо все вигорить, то зможу поїхати водієм буса. Тим більше, що маршрут відомий, бо саме по ньому влітку ми їздили на Чемпіонат світу!
Відкрив мапу приблизно прикинути маршрут і помічаю, що міточка Verdon зовсім поруч...
Дорогу на машині можна (навіть, треба!) планувати з відвідування різних цікавих місць. На шляху в Іспанію ми мали відвідати завод з виробництва човнів Вака біля Мілану та може ще пару замків, оскільки не можна запізнюватись в аеропорт за рештою команди, але не сталося як гадалося.
З дорогою назад зовсім інша справа...Коли люди сіли у літак, то з'являється гнучкість у часі та кілометражах, головне аби було бажання. І от в мене бажання було вже давно і сильне, а іншим лишалось вирішити довіритись мені чи ні. Антон Федоренко довірився перший, а за ним вимушена була це зробити решта команди))
Варіантів було безліч, але думаю не всі учасники оцінили б якби поїздка додому тривала декілька тижнів, особливо враховуючи, що в машині знаходився Oleksandr Ieriemieiev (або як ми його називаємо — Чувак зі складним прізвищем), якого краще не турбувати зайвий раз. Тож вирішили поїхати спочатку на річку Verdon у Франції, а потім хотіли захопити 1-2 річки у Хорватії, гайд на які нам надав Володимир Притула
Вже тоді почались спалахи вірусу і ми тікали від нього як зебри галопом, а Verdon мав стати для нас живильним джерелом на середині шляху.
Зранку ми прокинулись у передгір'ї Альп і в нас було декілька задач: перша, поснідати, бо особисто я без сніданку не можу функціонувати; друга, дізнатись по місцю про рівень води від місцевих. Місцеві гіди й місцеві рафт-контори проігнорували мої запити через телефон/e-mail/whatsapp, а по місцю все було закрите, бо "зараз березень, не сезон ще, а ще сьогодні субота, тож ідіть в сраку".
Вкотре переконався, що люди з екстремальних тусовок "свої", бо приємна французька жіночка з магазину речей для даунхілу була дуже в тємє, вона знала і про мінімальний рівень води потрібний для каньйону, і як зателефонувати потрібній людині, щоб дізнатись рівень води. Дзвінок результатів не дав: березень місяць, не сезон — дамба не дає дані про те скільки вони скидають.
Поки я бігав всім містом і діставав усіх радіючих першим весняним променям людей своїми питаннями про рівень води, Антон, Сашко та Аня відпочивали у кабаку на згаданому вище сонечку під смачний французький сніданок, а потім ще пішли за сувенірами...Здавалось що цим людям, як і всім місцевим, взагалі не треба ніякий каякінг, бо в них вже все і так добре.
Але в один момент Антон оклигав і твердо заявив:"Рівень води для нас нормальний, їдемо!", на годиннику вже була 12 година дня, а каньйон довгий...
Через годину, о 13:00 ми відштовхнулись від берега. Це були найшвидші і одночасно наймасштабніші збори за останні три тижні, оскільки нам треба було забезпечити себе всім для можливої ночівлі в каньйоні, а Anna Kokina всім для можливої самостійної ночівлі в автобусі в французьких горах. Бус довелось лишити на старті, а часу лишити на фініші велосипед не було, тож наші улюблені логістичні питання не були вирішені.
І ми заїхали у каньйон...
Попереду нас чекало 25 км неймовірних видів, сифонів, завалів, андеркатів і порогів.
Майже на самому початку каньйону за поворотом річки несподівано зустрівся поглядом з французькими The Eyes of God, на місцевій мові — Les Yeux de Dieu
Цей погляд пробирає до глибини душі і одночасно дає ляпаса, щоб ти сконцентрувався і чітко усвідомив де знаходишся. Це своєрідний знак, який вказує на особливість місця в якому ти знаходишся!
*фото взяте з камери Антона, бо в мене на камері були крапельки води
Як виглядає каньйон з середини можна побачити у відео яке я зробив раніше, але гадаю більшість з тих хто мене читає його вже бачили. Мова йде про оце відео. Але ж багато речей відео не передає, пам'ятайте це!Попередньо продивляючись відео про каньйон бачив відео одного французького слаломіста, який проїхав каньйон за 2 години. Амбіцій та сил в нас трохи менше, а ліні й бажання кайфувати трохи більше, тож ми прикинули, що за годинки три маємо бути вже десь в кінці. Від цього розрахунку і плясали. Ми поступово й обережно просувались у глиб каньйону, а час йшов доволі повільно, що допомагало спокійно насолоджуватись усім довкола. Так пройшла перша година...Потім друга...А потім час почав просто шалено летіти і три з половиною години промайнули як 5 хвилин. Загалом на весь каньйон ми витратили 5,5 годин, але весь цей час, крім двох зупинок на 5 хвилин, нам доводилось бути сфокусованими і робити все чітко та обережно. Це місце є гарний приклад вислову "Не складно, але небезпечно".Дуже сподобалось долати каньйон у маленькій групі з 3 осіб. Швидко, зручно, вистачає місця для всіх, одні плюси.
Але і пригоди, в каякерському розумінні цього слова, в нас були. Перша пригода, коли човен Санька почало затягувати у підводну печеру, але не вийшло (будьте як Саньок, катайтесь з ємностями у човні), проте затягло весло. Правда, хвилин через 5-10 виплюнуло. В цьому я розумію цю печеру - кому треба той Профіпласт?
*видно не дуже добре, але якось так виглядає коли човен (зелена смужка у темряві) йде в підводну печеру
Хвилин через 15 ми заїхали в основну печеру, яку ще називають Храм для каякерів.Гадаю другу пригоду в цьому особливому місці ми отримали саме за наші гріхи. У звуженні, де ширина річки один метр, ми виявили величезний завал. Зрозуміло було, що треба залазити з човна на нього, бо дорога назад не можлива. Але ж для цього треба хоч якось до нього наблизитись, а коли човен впирається в нього носом і не може повернутись боком, бо прохід вузький, то вилазити з човна все ж таки не дуже зручно. Якось вхопившись за гілочку, я встав у човні і стрибнув на завал, а човен лишився плавати з хлопцями знизу у печері. Далі дуже знадобився Rescue tape, за допомогою якого я підтягував і тримав човни хлопців біля завалу, а потім затягував човни на завал, а їх власники тим часом долали завал самотужки. Виглядало це якось так 👇
Запам'яталась ця штука добряче. Забув додати, що на річці може дуже стрімко почати зростати рівень води, бо дамба скидає воду, коли їй це треба, тому деяких учасників весь час тримав у напруженні страх стрімкого підйому води в поєднанні з таким завалом. Запам'яталось це місце добряче. Місцеві гайди сказали, що це свіженький завал, а ми однозначно перші хто пройшов каньйон у 2020 році (first descent 😁). Далі був ще один маленький, класичний, відомий усім завал. От його ми очікували:
Десь через 20 хвилин після цієї перешкоди ми зустріли групу на пакрафтах. Як ми були раді їх бачити, як ми були раді їх бачити, це означало що вже скоро кінець, бо вони катались саме у фінальній частині каньйону. Одразу на обличчях з'явились посмішки і трохи спало напруження, яке було присутнє останні години три. Ми нарешті полегшено зітхнули.
Головний з групи пакрафтерів нас заспокоїв, сказав що лишилось 3-4 кілометри флетвотеру до виходу у велике озеро, саме там закінчується ця неймовірна секція. Пізніше пакрафтери взяли нашого Антона Анатоліча до себе в машину, провезли 31 км серпантином до старту, щоб він зміг забрати бус, а оскільки наш бус більше схожий на корабель піратів, які займаються контрабандою портвейну, запаси якого в машині вражали, то було доречним пригостити французів справжнім Vinho do Porto, що і було зроблено!
Саме в цьому місці у відповідь на питання "Ну як вам?" з'явилась легендарна фраза "Ну знаєш, Батя, хочеться тебе відпиздити і подякувати тобі одночасно"©. Але потім емоції Сашка вщухли і він просто подякував. Антон стримано відповів, що йому сподобалось, але він добряче подумає чи плисти його колись ще раз. Для мене відповідь на це питання є очевидною, я залюбки повернусь в це місце!
Натомість, сонце вже активно сідало і ми дуже хотіли встигнути виїхати з каньйону. Каньйон виходить у озеро на Захід, тому у нього заглядають останні промені сонця. І от ми виходимо з каньйону, вже з'явився повний місяць, перед нами фінішний місток, який гармонійно перетинає річку, а обличчя відчуває останні на сьогодні промені сонця, поруч друзі ㇐ в цей момент я відчував себе дуже щасливим, неймовірно щасливим. Вдало поєднались насолода процесом і задоволення від досягнення цілі. Саме заради таких моментів ми і займаємось тим що любимо. Вйо до пригод!
Комментарии
Отправить комментарий